У той рік ти кинув мене заради коханої, але сказав мені «піклуватися про себе», так само, як виганяти цуценя з дому в зимовий день і шепотіти: «Поїхали, ти вільний».

Тому, починаючи з 16 років, я самостійно боровся до сьогодні, все, що я робив, було для тебе, але ти більше не можеш бачити те, що я зробив для тебе.

Хоча я добре знаю, що в цьому житті ми більше не зустрінемося, але в численних важких днях і ночах я завжди підтримувався своїм спогадом про тебе. Після того, як я відчув болісну тугу за тобою до крайності, нарешті я прийшов до великого усвідомлення:

Фантазія про кохання – це хвороба, прийняття відсутності кохання – це остаточна свобода.

Що я робив у 9, 11, 14, 16 років? Деякі з цих речей тобі добре відомі, деякі ти не знаєш, але з цих справ можна вивести деякий безнадійний факт, який я мушу визнати:

навіть якщо мене дійсно не стане, вам зовсім не буде важливо, що я думаю;

Я вдалося врятувати, і я навіть хочу вибачитися перед вами за свої дії.

З того дня я один боровся з небом, з землею, з долею до сьогодні, цілих двадцять років, коли я втомився до краю, нарешті дочекався вас, як у дитинстві, чекаючи, поки ви прийдете забрати мене зі школи.

Які б це не були страждання протягом двадцяти років, він все ще вважає, що справляє враження на небо. Двадцятирічна нав'язливість має бути завершена, прах до праху, земля до землі, одна гра, одна мрія, все порожньо...